Словом та кулею: як селян Слобожанщини до Червоної Армії заганяли

Документи Харківського повітового військкомату за лютий-червень 1919 року змусили згадати популярний нині термін «радянська окупація». Вони не просто говорять – волають: не почувалися більшовики «своїми» на тільки-но захопленій Слобожанщині! Найкращий тому доказ – «Инструкция тов. коммунистам, посланным для агитации среди мобилизованных Красноармейцев и масс, которые враждебно настроены против Советской власти».

Дев’ятий її пункт, наприклад, настирливо не радив агітаторам з’являтися серед «народних мас» у формі зі знаками розрізнення. І це вже за якихось два місяці після відновлення радвлади у Харкові!

Звільнений, начебто, від експлуататорів, трудящий люд геть не виказував теплих почуттів до «армії-визволительки». Тому звичайний мітинг на підприємстві чи у приміському селі готувався з використанням методів, характерних для шпигунських операцій у ворожому тилу. Бо автори інструкції добре уявляли, чим може обернутися для «товарища коммуниста» виконання бойового завдання – «уяснить массе, что значит, для чего и кто именно их призывает».

Перед виїздом агітатор мав вивчити кілька стандартних фраз на випадок виникнення нештатних ситуацій. Слова «я сегодня дома не буду», вимовлені по телефону, означали, що обурення мас набуває загрозливого характеру, і вгамувати натовп власним красномовством «товарищ коммунист» вже й не сподівається. Потрібна допомога!

Обуренню, що переросло у бійку, відповідала фраза «я сделал все». Після неї агітатор мав додати назву району чи волості, звідкіля він говорить. Якщо встигне, звісно ж. Бо перед будь-якими «заповітними» словами треба було ще вимовити пароль «поклон ребятам» і дочекатися, поки те саме долине з протилежного кінця дроту.

Закликати громадян ставати до лав Червоної Армії було головним, але не єдиним обов’язком військових агітаторів. Пункт восьмий згаданої вище інструкції вимагав від них ще й фіксувати настрої мас. І, судячи з численних і вельми докладних звітів, його виконували особливо ретельно. От тільки результати «фіксації» були не надто втішними для радянської влади.

Розвеселила інформація з Пісочина: «Пятьдесят процентов настроено против Коммунизма. Объясняется это просто тем, что эти 50% вообще не признают никакой власти».

Мобілізованим Великої Данилівки страшенно не подобалося етнічне обличчя радвлади: «Они заявили, что у нас в России 100 миллионов населения русского, а правят какие-нибудь 3 миллиона евреев».

Червоноармійців в селі вважали «хулиганами»,...