«Русский воєнний корабль пішов нах*й, а не під три чорти» – Юрій Гудименко про нецензурну лексику та бренд POHUY

Букви.27 червня унаслідок артилерійського обстрілу росіян Гудименко отримав множинні осколкові поранення, особливо тяжко були травмовані права рука й ліва нога.“Я був у нього в лікарні з перших днів. Пам’ятаю цей жах. Десятки операцій на нозі, яка може колись відновиться.

Десятки операцій на руці, яка повноцінно вже ніколи функціонувати не буде. Інфекції. Доби без сну через біль.

Юра спустився в пекло, пороздавав пиздюл*в чортам та повернувся звідти. Попри весь п*здець який він прийшов, жодного разу він не обмовився про свої страждання”, – згадав народний депутат VIII скликання Сергій Висоцький.Пів року потому Юрій все ще проходить реабілітацію. Тільки нещодавно він зміг похвалитися тим, що хоч і недовго та з милицями, але став на ноги. Більшу частину часу він, як і більшість важкотравмованих військових, провів знерухомленим у ліжку.

Це викликає не лише фізичний дискомфорт, але й моральний, адже людині в такому стані не належить її тіло.“Коли ти поранений, з тебе зрізають одяг ножицями Есмарха. Коли ти поранений, ти залишаєшся голим на операційному столі. А коли ти повертаєшся з операційного столу в палату, то цілком вірогідно, що звичайний одяг тобі вже не підходить. Тому що вдягати звичні штани через ногу, розірвану уламками, нестерпно боляче. Як і натягувати футболку через руку, зібрану хірургами зі шматків м‘яса та кісток“, – поділився досвідом Юрій Гудименко.Він додав, що навіть у такому стані хочеться щось вдягнути, адже одяг – це захищеність і тепло (останнього зараз у лікарнях дуже не вистачає). “Одяг – це відчувати себе не пацієнтом, не хворим, не калікою, а людиною.