Российские репарации: поиск решений продолжается

На жаль, українська дискусія на тему російських репарацій залишається на рівні історичних прецедентів, які не мають жодного відношення до нинішніх українських реалій.

Репарації досі стягувались двома шляхами: або (1) через акт про капітуляцію агресора або мирний договір (так платила Німеччина), або ж (2) шляхом рішення Ради безпеки ООН (так платив Ірак).

Нема сенсу повторювати, що жоден з цих варіантів для України у війні з Росією нереальний, згадування таких прецедентів нічим нам не допоможе.

На варіанти репарацій, які потребують якихось дій від Росії або від Ради безпеки ООН, не треба зараз витрачати час, можливо, щось зміниться в майбутньому, але зараз це безнадійні варіанти.

Для російських репарацій треба розглядати нові опції, які ще не мають прецедентів, тобто варіанти використання для репарацій таких російських активів, які не потребують згоди Росії, бо знаходяться за її межами.

Зараз частина цих активів заморожена, але їх конфіскація і передача коштів Україні стикається поки що з нездоланними правовими проблемами, які в українських публікаціях навіть не обговорюються (скажу обережно, я не бачив таких публікацій).

Тому я буду обговорювати поки що тільки дискусії західних юристів з приводу репарацій Україні, бо вони переймаються цією проблемою, начебто їм це потрібно більш нагально, ніж нам.

Стаття в New York Times визнає, що п’ ята поправка до Конституції США не дозволяє зараз конфіскувати власність російських олігархів, але не розповсюджується на власність російської держави.

Тому треба і можна конфіскувати заморожені резерви центрального банку Росії на користь України. Але ця стаття виглядає скоріш як