Путін між Мюнхеном та Ялтою

 У лютому 2007 року своїм виступом на Мюнхенській конференції з питань безпеки Владімір Путін продемонстрував агресивні наміри Росії, наголосивши, що світ не може бути однополярним. Його тактика протягом наступних 15 років могла змінюватися, проте стратегія відновлення впливу в масштабах Радянського Союзу чи Російської імперії залишалася незмінною.

Захоплення 20% території Грузії у 2008 році, окупація Криму та розпалювання війни на Донбасі у 2014-му – далеко не єдині агресивні прояви російської політики. Протягом останніх 15 років були і “газові війни”, і дискредитація опонентів, і намагання втрутитися у демократичні процедури.

Російський ведмідь прагне господарювати не лише у євразійському “лісі”, але демонструє претензії планетарного масштабу. На сучасному етапі – прагнучи повернути собі визнаний іншими статус одного зі світових лідерів, втрачений після нападу на Україну у 2014 році.Проте є важливий нюанс: попри агресивну манеру поведінки, російська економіка може не витримати протистояння з західним світом.

“Гарантії безпеки”, яких гучно вимагає Кремль, є насправді елементом шантажу та провокування США та НАТО з метою перевірки їх готовності реагувати. Узгоджена відповідь Вашингтону та Брюсселя дає підстави для оптимізму, проте далеко не означає завершення кризи, адже останні події, пов’язані з активним постачанням зброї Україні, Росії не сподобалися. На наших очах Путін  прагне реконструювати одну з найбільш драматичних подій ХХ століття – Мюнхенську угоду 1938 року.  Нагадаю, що її результатом стало фактичне знищення Чехословаччини – країни, яка могла протистояти Гітлеру, однак через тиск західних союзників здалася без бою та була пошматована.