Чому Путін не напав

Нещодавно на одному російському відносно незалежному й відносно ліберальному ютуб-каналі слухав дискусію двох публіцистів-політологів, звісно ж, про ситуацію навколо України. Попри те, що учасники дискусії критикували російську владу, обоє висловили впевненість, що на початках жодної військової загрози не існувало. Що, мовляв, Вашингтон повів власну гру, запустив ще наприкінці жовтня минулого року «качку» щодо концентрації російських військ біля українського кордону.

Не дарма ж навіть українське керівництво до останнього моменту запевняло, що жодної небезпеки не існує. Так-от, на переконання згаданих дискутантів (припускаю, що така думка панує загалом у російському ліберальному середовищі), проблема полягає в тому, що Кремль сам купився на «американську провокацію». Купився і своєю чергою почав нагнітати ситуацію, перебільшувати західну загрозу, виставляти ультиматуми, загострювати антизахідну риторику.

І врешті-решт нагнав війська до кордонів з Україною, чим віртуальну загрозу вторгнення в Україну перетворив на реальну. Думаю, нашим мислячим читачам не потрібно пояснювати всю хибність такої позиції. Наскільки б російські ліберали не були ліберальними й демократичними (перепрошую за тавтологію), їхня здатність адекватно оцінювати ситуацію завжди в певний момент наштрикується на віртуальну стінку, яку ми умовно можемо назвати «українським питанням».