Про пам’ятник «хрещенню» Русі

Витримуючи незначні паузи, українці зі стабільною регулярністю поринають у дискусії, присвячені тематиці пам’ятників, меморіальних таблиць та вшанування знакових дат. Останнє є свідченням, що питання історичної пам’яті досі не були належно осмислені. У суспільстві немає консенсусу щодо важливих історичних вододілів – епох, подій, персонажів.

Тож існує багато проблем, які, немов відкрита рана на тілі, не заліковані, навіть не продезінфіковані. Тому вони й пульсують під дією навіть дрібних подразників. Водночас суспільство все ж змінюється, і ці трансформації таки ведуть українців до світла.

Навіть у дискусіях про пам’ятники поступ простежується. Так, останні з них, присмачені ароматом львівської кави та нотками шоколаду, демонструють, що українці можуть дискутувати не лише про пам’ятники, які перебувають у полі національного канону, але й про такі з них, що стосуються ширшої площини, континентального виміру. Тут і скажемо кілька слів про ще один «непотрібний» пам’ятник.

Той непогано виглядав би на вулиці чи площі якогось з українських міст, і він – це пам’ятник магдебурзькому праву. Коли повітря не смердить, а робить вільним Із 2022-м прийшла дуже неординарна річниця від офіційної дати надання Львову магдебурзького права. У 2021 році все було скромніше, хоч дата, як ми звикли означувати такі речі, кругла.