Питання-відповідь з Олегом Покальчуком

Ми продовжуємо нову постійну рубрику "питання-відповідь" з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком.  Як говорити про втрати?  Важливо, щоб рідні загиблого отримали повідомлення про його смерть першими і безпосередньо, а не дізналися про це зі ЗМІ, фейсбуку і так далі.  Я перейду відразу до практичних рекомендацій, тому що я встиг провести кілька занять з психологами на цю тему. Я говорив з ними про створення спеціальних підрозділів оповіщення за прикладом того, як це робиться в армії оборони Ізраїлю. Група оповіщення складається з трьох осіб: це двоє у військових одностроях (людина старшого віку та дуже молода людина) і психолог.

У нашому випадку може бути психолог або священник.  Вони отримують інформацію від органів влади чи військкомів про загиблих. І далі така команда з трьох людей має прийти й особисто повідомити про втрату родині. Повідомити з повагою, з пошаною, зі співчуттям. Основне завдання - мінімізувати шок втрати і за змогою ізолювати цю родину від ЗМІ, які можуть прибігти на місце оповіщення, що буде абсолютно недоречно.

А також ізолювати родину від сусідів, які зі щирими намірами прийдуть співчувати. Усе це генералізує горе і має бути усунене до того часу, поки люди не впораються з травматичними звістками.  Є спеціальний протокол їхньої взаємодії між собою, як усе повинно відбуватися. Як говорити, як заходити у двері, з чого почати.

За чим потрібно стежити - адже бувають випадки негайних спроб самогубства після отримання звістки. Характер повідомлення має бути таким, щоб не переносити агресію людей на армію і державу в цілому. Це абсолютно така інстинктивна реакція, але таке буває.