О легенде «Да Винчи»

Сергей Жадан Писатель, поэт Да Винчи, Герой Украины Дмитрий Коцюбайло еще при жизни был там, где были Кривонос, Гонта, Болбочан, Чучупака, Шухевич. Эпическая историческая фигура — глубокая, выразительная, цельная Пам’ятаю, як першої воєнної зими, десь перед Різдвом (чи по Різдву?), ми приїхали в Піски. Їхали з бази добровольців, десь уже ближче до Пісків друг Самурай, який був нашим сталкером, прочинив бокові двері бусика, їхав і уважно оглядав лісосмугу, тримаючи свого калаша.

Було холодно, але спокійно.В Пісках нас відразу повели «на позицію Да Вінчі». Він уже тоді був легендою. Позиція знаходилася на горішньому поверсі, бійниця виходила на вежі шахти в Донецьку.

Вони чітко проступали у вологому повітрі. Самого Да Вінчі не було. На наше запитання де він, бійці, шанобливо й трішки іронічно сказали — поїхав складати сесію.Ось ця шанобливість — її потім траплялося бачити й чути десятки разів.

Діму по-справжньому поважали й любили. Це було зворушливо — дорослі чоловіки, які роками жили поруч зі смертю, заговорюючи про Да Вінчі, відразу ставали серйозними. Говорили про нього з повагою, оскільки він був найкращим.

Загалом — ніколи від військових не чув про нього поганого чи зневажливого слова. Зневажливе чув лише від нашого брата, цивільного — мовляв, не з тим сфотографувався, не з тих рук узяв нагороду, тощо. Ну, ми, українці, славимося своїм самогубчим інфантилізмом.Поза тим, познайомилися з Дімою вже в Авдіївці, на його базі, і далі спілкувалися доволі регулярно.