Нездійснене вторгнення і День єднання

До новопридуманого Дня єднання, як це у нас заведено, виникло безліч зауважень. Більшість стосувалася форми та способу проведення – через рознарядку в дитячих садках і школах, наприклад. Загалом це справедливі судження, якщо не враховувати, що левова частка ура-заходів в Україні проходить за бюрократичною процедурою, і нічого страшного не відбувається.

Діти терплять це «патріотичне виховання», а ініціаторів поважають у суспільстві. Але були й посутні зауваги щодо змісту відзначення. Мовляв, під впливом неіснуючої події (нападу, якого не було) Володимир Зеленський вирішив організувати свято піару і виборчих технологій.

І ось це вже цікавіше. Адже є причиною задуматися, що й наскільки є реальним у світі інформаційних війн та цифрових технологій. Наприклад, російські війська на кордоні з Україною скупчилися не з огляду на якісь логічні причини, а радше через хворобливу уяву однієї людини – Владіміра Путіна.

Але ця людина володіє такою владою, що її фантазії стають реальністю. Відповідно, армія знімається з місць постійної дислокації і рушає до кордону сусідньої країни, бо «один народ» і «натовські ракети». Натомість з нашого боку кордону більше важить не фантазія якоїсь конкретної людини, а уявлення колективу.

Відповідно, українська нація готова захищатися, попри очевидну несумірність військового потенціалу Росії та України. Це уявлення, підкріплене допомогою у вигляді сучасної зброї та фінансових гарантій, дозволило уникнути паніки і розхитування ситуації. Допомога Британії і США – результат, числі зокрема, й уявлення про Україну як про демократичну вільну країну, якій варто допомогти, за яку потрібно заступитися.