Не только коррупция. Что остается в тени тендеров и как с этим бороться

Реформа публічних закупівель від початку цілила в корупціонерів, намагалася зменшити рівень зловживань на тендерах.

Але корупція — це лише частина проблем закупівельної сфери: хоча неефективне і безвідповідальне витрачання коштів не завжди помітне, але втрати, що вони спричиняють державі і нам, її громадянам, є колосальними.

Виявити неефективне використання коштів непросто. Якщо задля виявлення корупційних ризиків в системі закупівель є чимало методів, в тому числі автоматичних/напівавтоматичних, то неефективність рідко помітна.

Адже здебільшого вона з’ являється ще до того, як тендер потрапляє в електронну систему Prozorro.

Коли ми говоримо про публічні закупівлі, розмова зазвичай зводиться лише до етапу тендерного процесу. І питання, які ми зачіпаємо на цьому етапі, стосуються зазвичай лише відкритості, конкуренції та рівного доступу до торгів.

Але тендерний процес — тобто підготовка технічної документації, оголошення закупівлі, проведення тендеру, визначення переможця, підписання контракту — все це є важливим, але лише одним з етапів циклу публічних закупівель.

Цикл починається з аналізу доцільності закупівлі, пошуку оптимального рішення і завершується виконанням контракту. Після чого ми заходимо на новий цикл: аналізуємо попередню закупівлю і оцінюємо доцільність наступної.

Дуже часто інші етапи цього циклу залишаються поза увагою. Наприклад, питання доцільності закупівель (чи варто закуповувати конкретну послугу, чи товар, обладнання чи сировину саме зараз).

Або ж питання обрання найкращого рішення для вирішення проблеми (наприклад, можна купити послугу з транспортування, можна відремонтувати наявний автопарк або ж закупити нові автівки, і відповідь може бути зовсім не очевидною).

Чи