Национализация, Дерипаска и ракеты

Рішення парламенту про можливість націоналізації російської власності в Україні зустріло критику як нібито антиліберальний та антиринковий крок.

Проте виробник сировини для російських військових кораблів, ракет та бомбардувальників не є поза політикою.

Тож, санкції проти нього — не є питанням свободи підприємництва, а є питанням національної безпеки.

Верховна Рада на засіданні 1 квітня схвалила закон №7169, що визначає порядок націоналізації майна, яке належить громадянам Росії та українцям, які публічно заперечують російсько-українську війну.

Незважаючи на 8 років війни, таких підприємств чимало.

Термін «націоналізація» зіткнувся з критикою деяких ліберальних оглядачів. Контраргументи відомі: держава — нібито поганий власник, бізнес поза політикою.

В принципі, виходячи з ліберальних (а радше лібертаріанських) позицій, теза «війна окремо, бізнес окремо» має право на існування — у 18-му сторіччі, коли лібералізм винайшли.

Дійсно, тоді війна була радше справою професіоналів. У війнах брали участь та гинули набагато більше військових, аніж цивільних.

Та, на жаль, у 20-му сторіччі з прогресом зброї, все змінилося. Вже понад сто років втрати цивільних у війнах кратно перевищують втрати власне військових.

До того ж, суттєво ускладнилися виробничі ланцюжки. Ураження ракетою "Іскандер" цивільного будинку — це не індивідуальне рішення лейтенанта Іванова, що власне й натиснув кнопку. На відміну від індивідуального удару шаблею в часи Адама Сміта.

Постріл ракетою — результат праці мільйонів (без перебільшення) людей. Це, окрім власне конструкторів — це хіміки, машинобудівники, працівники кольорової металургії, інженери та працівники космічної промисловості,