Мы отстроим Украину? Или ее отстроят за нас?

Ярослав Железняк Народный депутат фракции Голос 4−5 июля в швейцарском Лугано состоялась конференция, которая должна стать началом восстановления Украины. 40 стран и 18 международных организаций готовы помочь нам преодолеть последствия сокрушительной агрессии России. Но готовы ли к этому мы сами? Не секрет, що воєнний час спонукає до жорсткої централізації управління.

Так завжди було і так буде, навіть у найдемократичніших країнах. Адже військові дії вимагають від влади оперативно ухвалювати важливі рішення, навіть ігноруючи за потреби усталені процедури.Тому, здавалося б, дивно говорити про реформу корпоративного управління державними компаніями сьогодні, коли ворог наступає на Донеччині та Луганщині, коли Україна напружує всі сили, щоб зберегти власну незалежність. Але говорити необхідно, і саме зараз.

Одним з найважливіших каналів надходження міжнародної допомоги стануть саме великі державні компанії і банки. Нагадаю, що у довоєнний час Україна вважалася чи не найкорумпованішою державою Європи. І не можна упевнено сказати, що це явище повністю подолане зараз.

Тож як розвиненим країнам інвестувати у відновлення країни, розуміючи всі супутні ризики — неефективне використання, або просто розкрадання коштів, створення проєктів під «своїх» виконавців тощо? Тут, на мою думку, можливі два шляхи.Перший — країни-донори намагатимуться доручити виконання якомога більшої кількості робіт та послуг із затвердженого переліку своїм компаніям. Так вони матимуть прийнятний рівень контролю за використанням коштів. Та і з економічної точки зору це їм вигідно, адже допомога Україні водночас сприятиме зростанню їх власного ВВП.Другий шлях — значно вигідніший для України — інвестування в українські підприємства, які відбудовуватимуть