Київ. Ворог не пройде

Війна має свої правила і щоб її виграти – кожен має займатись своєю роботою.Територіальна оборона - на захисті столиці Одна з рот 206-ого батальйону Територіальної оборони Києва розмістилася у готелі на околиці столиці. Золотисті люстри дисонують зі спартанським побутом і повсюдним камуфляжем, гламурний інвентар нагадує про довоєнне життя. Власник готелю і за сумісництвом волонтер контролює поставки продовольства для воїнів і навіть пильнує, чи обід за розкладом. - Війна війною, але обід має бути за розкладом.

Тож бігом усі їсти, бо прохолоне, - закликає він. Війна має свої правила і щоб її виграти – кожен має робити свою роботу. Рутинно, вперто і з ентузіазмом.  - Подивіться, тут кожен щось робить, – каже мені захисник з позивним Матрос, – медики сортують ліки, хлопці ось розпаковують ящики з патронами…( У розпорядженні роти є різна зброя, як нова, так і навіть кулемет Дегтярева 1943 року).  Час від часу  - залпи градового вогню.

Зараз вони у бік  ворога,  він сконцентрувався біля річки Ірпінь з боку Білорусі. - Це так приємно спостерігати. Як бальзам на душу, - каже чоловік з позивним Вуйко.

Хлопці кажуть, що орки біля річки вже лежать у кілька рядів, а вони все одно лізуть і лізуть, наче зомбі. - Вони діляться на малі групи, ми їх розбиваємо, командири їх кидають і хто вцілів втікають у різні сторони …, - спокійно розповідають бійці. Братерство.

Взаємотурбота. Від серця до серця. Плечем до плеча.

Саме ці слова тут  приходять на думку. - На, бери крем для рук, бо в тебе руки зовсім порепалися, - каже чоловік, який розбирає гуманітарну допомогу, яка щойно надійшла. - А тобі ось помада для губ, вони в тебе зовсім потріскалися.