Київські хроніки війни. Чому я обираю Київ

В мене є власне авто, мій роботодавець регулярно організовує евакуаційні рейси, друзі щодня пропонують виїхати з міста. І до війни я справді розглядала такий варіант. Але я залишаюсь вдома в Києві. Для цього в мене є кілька причин.

Останні тижні до війни пройшли в серйозному напруженні. Сімейні розмови про плани на випадок війни були. Розуміли, що чоловіка як учасника АТО, відразу мобілізують як резервіста. Розглядали два варіанти. За часткового вторгнення планували лишатися в Києві, а в разі повномасштабного, об’єднавшись з друзями, мали намір їхати на захід країни, згодом в Європу. Був план, тривожні валізки, потрібні контакти і повні баки пального. Але ранок 24 лютого все змінив.

Чи зможуть росіяни оточити Київ. Розповідає голова військової адміністрації столиці Микола Жирнов

Прокинулися від вибухів, і зрозуміли, що відбувається повномасштабне вторгнення. Спланували найближчий день – чоловік поїхав до Чернігова, я — до мами, будинок якої був більш стійкий за наш. Де безпечно знаходитися в квартирі, про тамбур між сусідніми квартирами, ванну та коридор між двома стінами, я вже знала заздалегідь. В перший день війни почали облаштовувати бомбосховище в підвальному приміщенні. Ним виявився нічний клуб, після дзвінків у поліцію довелося ламати замки, адже адміністрація клубу не виходила на зв’язок. Побачили в новинах просто неймовірні корки, давки і зрозуміли, що для дальніх, затяжних поїздок з рідними не вистачить ні фізичних, ні моральних сил. Моя мама гіпертонік, батьки чоловіка ослаблені після перенесеного ковіду. Кількаденну дорогу вони перенесуть тяжко. Крім того, зважаючи, що пріоритет в порятунку завжди за маленькими дітьми, зрозуміли, що не хочемо займати чужі місця.

Виїжджати чи лишатися? Кілька разів