Холодна інформаційна війна: Як дезінформація перетворює населення на порохову діжку

Невід’ємність маніпуляцій як інструменту війни визнали ще до нашої ери. Так, Сунь-Цзи у своїй найвідомішій роботі писав що “війна – це шлях обману” і “найкраща перемога та, яку здобуваєш без боротьби”.

З часом принцип не змінився, хіба що методика стала різноманітніше: якщо раніше нації дезінформували підставні “актори” з продуманими чутками, то зараз для цього існують армії ботів, соцмережі та безліч програм. Створення “правильної” дезінформаційної кампанії перш за все вимагає розуміння цільової аудиторії та її психології. Наш мозок, на жаль, працює так, що ми менш скептично ставимось до тієї інформації, яка збігається з нашим світоглядом.

Тому мешканцям східних та південних регіонів України частіше пропагували меседжі про “кровожерливу хунту” та “єдність руських народів”, а західних і південних – про “зовнішнє правління українцями Вашингтоном чи Брюсселем”. А там вже і фейки про вакцини підтягнулись, які доповнили спільну картину і додали недовіри до уряду. “Якість” фейків теж залежить від розуміння ЦА.

Приміром, відео, де нібито американський телеканал CNN помилково назвав Харків російським, робили з огляду на глядачів та ЗМІ, які більш-менш розбираються у медіа і знають про впливовість CNN. Тому, щоб місія “підриву довіри до Заходу та їхніх журналістів” була успішною, відео старалися зробити так, щоб воно не викликало жодних сумнівів.

Згодом обман викрили, проте навряд чи все обійшлося без наслідків.Тож, як цьому протистояти? Адже в умовах диджиталізації нас годують такою кількістю інформації, що мізки киплять. По-перше, варто налаштувати інфопростір під себе, розділивши джерела контенту на “групи ризику” за рівнем правдивості: Чому немає так званої “5 групи”? Тому що за всім стоять люди, які можуть помилитись, мають