Харьков — город героев

Алла Кошляк Ведущая Радио НВ Ночной скоростной поезд Киев — Харьков прибывает по расписанию, в половине седьмого утра Провідниця каже, що тепер вчасний приїзд — рідкість, доводиться зупинятися через обстріли. Крім мене, у вагоні п’ятеро людей. На вокзалі малолюдно, всі тихі та зосереджені.

Перед будівлею вокзалу клумба із тюльпанами, комунальники підмітають вулиці і підстригають траву газонокосаркою.Вирішую пройтися, щоб трохи відчути, як живе місто. Гупає і бахкає тут регулярно, але поки немає повітряної тривоги, поодинокі перехожі зовсім не реагують. Хтось поспішає на роботу, хтось навіть на ранковій пробіжці у парку.

Доходжу до майдану Свободи — тієї самої найбільшої харківської площі. Здалеку може здатися, що все в порядку, але придивившись бачиш розбите скло і сліди обстрілів, а будівля обладміністрації дуже понівечена після ракетного удару 1 березня. Через розтрощені вікна видно, що в гардеробі на першому поверсі досі висить чийсь верхній одяг.

Із бруківки стирчить хвіст ракети.Щоб зорієнтуватися у місті, дзвоню Ігорю Діденку, він відомий шоумен, а нині ведучий проєкту Харків NOW та волонтер. Здається, що знає у місті всіх і про все. Порожніми вулицями мчимо до одного з волонтерських штабів.

Нас зустрічає Дмитро Пріліпко, до війни він був затребуваним адвокатом, а зараз всі свої організаторські навички застосовує, щоб допомагати цивільним і військовим. Каже, спочатку скуповував в аптеках ліки і возив на блокпости, потім воду, їжу по районам Харкова та навколишнім селам, холодильники в лікарню, іграшки дітям у сховища — словом, де що було потрібно. Щодня прокидається о 4−50, щоб вже о шостій їхати кудись у справах.