Гетьманат. Директорія. 1918 ...

«Я усвідомлював, що все втрачено. Важко було на душі. Та я ще думав — чи все ж мушу відмовитися від влади, чи не слід цього робити. Тоді на мене вплинула тріскотня кулеметів, що лунала звідкись. Я замислився — мабуть, є чесні люди, котрі б\’ються аж доки отримають свідчення, що їх звільнено від своїх обов\’язків і від присяги. І тут-таки на місці написав своє зречення від влади», — пише у «Спогадах» гетьман України Павло Скоропадський про події в Києві 14 грудня 1918-го.

Наприкінці листопада того року українськими землями ширяться заклики проти «монархічного поміщицького режиму» гетьмана і за відновлення Української Народної Республіки. Очолює опозиційний рух сформована 14 листопада у Білій Церкві Директорія. До неї входять письменник і колишній голова уряду УНР Володимир Винниченко, голова Всеукраїнського союзу земств Симон Петлюра, представник Селянської спілки Федір Швець, співзасновник Революційної Української Партії Опанас Андрієвський та голова Спілки залізничників Андрій Макаренко. Вірні їм війська підходять до Києва.

Обороняти столицю збираються кілька тисяч бійців гетьманської армії та загони добровольців. Крім місцевих, до них ідуть офіцери-росіяни, що втекли до Києва від радянської влади.

Більшість городян ігнорують заклики до опору. Тому 6 грудня гетьман Павло Скоропадський затверджує мобілізаційний закон: «З метою оборони міста Києва і його околиць підлягає призову все чоловіче населення Київського градоначальства, яке у змозі носити зброю. В першу чергу це особи, що народилися в період з 1 січня 1889-го по 31 грудня 1898 року включно».

У ресторанах розгул. До одного із закладів заходить активістка добровольчого руху Марія Нестерович-Берг. Вона збирає пожертви на потреби офіцерів. На неї ніхто не звертає уваги.

— Чуєте?! Військові захищають вас своїми грудьми. Вони проливають кров, щоб вам тут ніхто не заважав. Щоб вам було весело! — кричить вона. Западає тиша.

— Божевільна, — кидає хтось, і застілля продовжуються. Але до жінки з карнавкою підходять і кидають гроші. Того дня вона назбирує 12 тис. крб. Для прикладу, обід у ресторані коштує 20–40 крб.

Коли стрілянину стає чути на вулицях Києва, крамарі та власники розважальних закладів навішують замки на двері, загороджують скляні вітрини. Місто завмирає в очікуванні. У боях на околицях перемагають війська Директорії. На її бік переходять елітні гетьманські Запорізька та Сірожупанна дивізії. Два дні триває штурм міста з різних боків, і воно...