Фінляндизація України

Пошук шляхів умиротворення агресора, який здійснюється паралельно з погрозами санкцій, актуалізував формулу «фінляндизації» України. Спочатку про неї заговорили після візиту французького президента Емманюеля Макрона до Москви. Потім прямий натяк на можливу відмову вступати в Альянс пролунав у заяві посла України у Великій Британії Вадима Пристайка.

Усе це подається під соусом збереження миру. Але у випадку реалізації означатиме капітуляцію перед шантажем Путіна. Під пильним наглядом СРСР Після поразки у Другій світовій війні Фінляндія зуміла уникнути долі інших держав Центрально-Східної Європи, які перетворилися на сателітів СРСР.

Але, зберігши ринкову економіку, країна опинилася під пильним наглядом Кремля. Її державний суверенітет у зовнішній політиці був дуже обмеженим. А внутрішньополітичні процеси мали не виходити за рамки показової лояльності до держави, яка раніше позбавила Фінляндію частини її території.

Основою відносин СРСР і Фінляндії став підписаний 1948 року договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. Цим документом СРСР визнавав непорушність кордонів Фінляндії в обмін на її нейтралітет і відмову вступати в будь-які військово-політичні блоки. Фінляндія визнала особливі стратегічні інтереси Москви.

І навіть відмовилася від американського плану Маршалла з відбудови економіки Європи. Звісно, не могло й бути мови про входження Гельсінкі до НАТО чи інших західноєвропейських і трансатлантичних структур. Політика фінського керівництва щодо взаємодії з могутнім сусідом отримала назву лінії Паасіківі – Кекконена.