Арешти в Лаврі. Як Директорія за автокефалію боролась

1 січня 1919 року Директорія УНР урядовим законом проголосила автокефалію православної церкви в Українській Народній Республіці. Підготовлений поспіхом закон не передбачав відокремлення церкви від держави і на практиці через захоплення Києва більшовиками не був втілений.

Наприкінці 1918-го до влади в Україні повернулися ті ж самі соціалістичні партії, що складали основу Української Центральної Ради, і з тією ж малопридатністю до практичного державотворення. Повстанські війська опанували Київ ще 14 грудня, а сама урочисто увійшла до Києва 19 грудня 1918-го, владу після зречення гетьмана Павла Скоропадського і до утворення 26 грудня уряду перебрав Тимчасовий революційний комітет на чолі з Володимиром Чехівським.

Справами Міністерства культів на посаді тимчасового комісара — «поки становище міністра мав би обняти якийсь соціаліст» — продовжував керувати колишній міністр ісповідань уряду Української Держави Олександр Лотоцький.

Тим часом неприхильний до нової влади проросійський єпископат, пам'ятаючи безкомпромісну позицію Олександра Лотоцького у питанні автокефалії церкви в Україні та його тиск на делегатів ІІІ сесії Всеукраїнського церковного собору в якості міністра Ісповідань в уряді гетьмана Павла Скоропадського, усіма силами протидіяв визнанню влади соціалістичної Директорії. Від імені Собору заборона поминати за богослужінням членів Директорії УНР як верховний уряд України була розіслана в усі єпархії. Натомість, все ще сподіваючись на реванш монархізму, єпископи закликали продовжувати поминати як верховну владу гетьмана.

Майже одразу після перемоги Директорії у столиці почалися обшуки та арешти її супротивників. Серед арештованих виявилися і найвищі ієрархи церкви, відомі чорносотенці і прихильники «неделимой Родины и церкви» Київський митрополит Антоній (Храповицький) та архієпископ Волинський Євлогій (Георгієвський).

Вранці 17 грудня 1918-го Києво-Печерську Лавру, де щойно16 грудня завершилася ІІІ сесія Всеукраїнського церковного собору, і ще мешкали близько 20 його делегатів-єпископів, оточили дві роти солдат. Близько 6 години вечора з'явився начальник політичного відділу штабу Облогового корпусу Євгена Коновальця — сотник Чайківський. Заарештувати владик виявилося не так просто: треба було мати ордери на арешт. Сотник їх тут же виписав, але не врахував, що арешт Київського митрополита можливий лише з санкції вищої державної влади. Тоді після консультації телефоном зі штабом Облогового корпусу...