Андрій СЛЮСАРЧУК: Після війни. Українська «Година нуль»

Нині, коли на Сході України точиться запекла битва між світом і темрявою, а руські ракети кожного дня обирають собі чергових рандомних жертв серед дітей, жінок і старих в мирних українських містах, ми, попри щоденні жах і втрати, все частіше думаємо про той день, коли гармати змовкнуть. Коли недобиті залишки нацистської орди 21-го століття заповзуть у свій Мордор, – на сотні років проклятий і Україною, і всією людською цивілізацією, – ізольований від Світу і огороджений муром ненависті та презирства.

Коли настане цей благословенний день, – українці поглянуть навколо і жахнуться від тої страшної кривавої ціни, яку вони, саме вони заплатили за те, щоб морок «руського міра» був знесилений і загнаний туди, звідки не зможе загрожувати всьому демократичному світові.

Це буде водночас піднесена і трагічна мить. Радість перемоги і водночас усвідомлення того, що вже ніколи життя не повернеться у часи, коли ті, хто не пережив нашестя орків, були ще живі – мріяли, любили, працювали, планували…

Ми подумки наближуємо цей момент кожної миті… І намагаємось уявити головне – що нас, – країну, державу, суспільство – очікує за цією часовою межею. Але зрозумілим є одне – це будуть дуже непрості місяці і роки.

Цей стан описав сучасний британський письменник Рідіан Брук у романі із назвою, яка нині примушує серце прискорено битись – «Після війни». Цей сюжет відомий за голлівудською стрічкою «Наслідки». Але саме книга є цінною, адже містить описи станів, які неможливо передати кінематографічною мовою. Нині вражає своєю стислою ємністю такий фрагмент:

«Люди йшли мовчки, але над руїнами точно зависла примара жахливого шуму. Немов невідома і безжальна сила розмітала це місто, залишивши лише окремі шматочки колишнього світу, з яких треба було