700 кілометрів углиб території: чому вибухи на російських аеродромах – це блискуча операція

5 грудня противник випустив Україною понад 70 крилатих ракет, включаючи як давні, ще радянські, надзвукові «Х-22» (з точністю плюс-мінус квартал), так і нові.

Були масові запуски з району на північ від Джанкоя з модифікованих для стрілянини по землі комплексів С-300.

Неподалік лінії зіткнення кружляла російська авіація, швидше за все, з протирадарними ракетами (ПРР), чекаючи, коли включаться наші РЛС.

Це був достатньо масований обстріл після паузи на дорозвідку, складання польотного завдання, радіотехнічну розвідку. Плюс підйом із зберігання та вибракування старих радянських ракет певного року, які звозять з усієї країни з арсеналів. Їх потрібно «продзвонити», перевірити тверде або ще рідке паливо, вбити маршрут, адже там де-не-де використовуються старі добрі перфокарти. Загалом підготовка удару — це не швидко.

Україною припали дві хвилі, хоча бувало й три — до сотні ракет. Чи вплинули наші прильоти по базі в Дягілєво та Енгельсі, чи закінчуються запаси ракет, чи це і був план росіян, поки важко сказати.

Ракет у росіян вистачить ще на кілька масованих пусків, далі вони вийдуть у нуль — Буданов

Заявлено 60 збитих повітряних цілей. Це чудовий результат в умовах, коли ми тижнями відбиваємо нальоти, змушені часто стрибати на запасні позиції, наші ВПС у меншості, а їх бортові радари в середньому бачать на менші дистанції, коли ми користуємося ракетами, яким 30 років.

Результат не те щоб фантастичний — у нас і до війни була одна з найкращих ППО в Європі, сильне РЛС поле, — але близький до ідеального.

Незважаючи на серію ударів по частинах радіотехнічної розвідки, спроб придушувати зенітно-ракетні комплекси, страшні російські комплекси радіоелектронної боротьби, наша оборона з повітря все ще живіша за всіх живих. Але