Зброя і гроші

Рішення Путіна визнати окуповані ним же частини України «державами», відтак розпочати бомбардування українських міст, відправити армію на захоплення країни, загрожувати ядерній безпеці всього світу з Чорнобильської зони – усе це, звичайно, шокує. Просто тому, що люди назагал оцінюють речі і явища за умовною «шкалою нормальності». А те, що робить Путін, нормальним аж ніяк не назвеш.

Є від чого засумувати. Щодня з’являлася інформація про нові атаки, наступ, концентрацію військ тощо. Здавалося, що це якийсь безкінечний потік, який рано чи пізно знесе Україну і все, що нам дороге.

Принаймні так собі уявляли ефект у російському штабі, вкотре підтвердивши, що до розуміння українців їм – як до «слов’янського братства». Виявилося, що на українців, за 8 років втомлених «дивною війною» на Донбасі, це справило протилежний ефект. Нація консолідувалася, а армія тільки й чекала команди нарешті відповісти по-справжньому.

Пригадаймо, що зовсім недавно українці могли лише здогадуватися, звідки наступатимуть росіяни. Чи буде ракетний удар? Чи буде висадка з моря? Зараз же картина не просто прояснилася, тепер уже хіба сліпий чи свідомо божевільний може говорити, що «не все так однозначно». Буквально кілька тижнів тому йшлося про те, щоб «пропхати» окупантів і їхніх пособників назад в Україну.

На російських умовах та за сприяння «старої Європи», з широкою автономією, «народною міліцією» і можливістю блокувати нормальний розвиток цілої країни. Але «Мінськ-2» благополучно похований самим Путіним, причому Захід і українська влада не голосять про «безальтернативність мінських угод». Станом на сьогодні можна говорити про остаточну маргіналізацію проросійських політичних сил.