Залежність від сусіда: чому вступ України до ЄС прив'язаний до Молдови і навпаки

Процес вступу до ЄС, окрім нормативного та реформаторського вимірів, є унікальним поєднанням креативних механізмів, що здатні як уповільнити, так і прискорити цей процес.

Надання статусу кандидата для України та Молдови - це, безумовно, найбільший позитивний процес, який відбувався у регіоні за останні роки. Проте на цьому етапі як суспільству в цілому, так і уряду бракує розуміння того, що передбачає цей статус.

Незважаючи на те, що уряди обох країн прагнули членства в ЄС впродовж тривалого часу, вони виявилися здебільшого неготовими "їсти основну страву в меню ЄС" після отримання статусу кандидата.

Саме тому уряди України та Молдови шукають цілісний підхід у своїй стратегії приєднання до ЄС. Однак незалежно від того, наскільки професійно Київ та Кишинів зможуть вибудувати свою політику вступу, вони мають враховувати досвід попередніх розширень ЄС та підводні камені, які можуть з'явитись у процесі вступу.

Перешкоди на шляху до ЄС

Досвід країн Центральної Європи та Балтії часто є основним орієнтиром у процесі вступу, особливо з точки зору швидкості та якості імплементації реформ (принаймні на момент вступу).

Утім, сьогодні найбільш релевантним досвідом для України, Молдови та, сподіваюся, Грузії є балканський кейс, який, на жаль, може не надто надихати Київ і Кишинів. Проте він найбільш реалістично відображає те, з чим доведеться зіткнутися Україні та Молдові.

ЄС визнав перспективу членства Балкан у 2003 році. Проте минуло багато років, перш ніж Північна Македонія, Чорногорія, Албанія та Сербія отримали кандидатський статус, тоді як Боснія і Герцеговина та Косово все ще залишаються потенційними кандидатами.

Наступного 2023 року виповниться 20 років відтоді, як почався процес інтеграції Балкан, і лише Хорватії вдалося