Второй фронт. Как украинские беженцы могут помочь в борьбе за правду

Освещение войны в европейских СМИ порой не отличается от российской пропаганды«Розкажіть, будь ласка, якою війна є насправді? Якщо можете, звичайно», — просить випадкова 16-річна перехожа, допомагаючи мені знайти дорогу до мого тимчасового помешкання у невеликому румунському місті. «Ми постійно сваримося з мамою через цю війну.

Вона вважає, що українці самі скидають бомби на свої міста». У відповідь я розповідаю їй про наші бомбосховища, знищений Маріуполь і Чернігів, але найбільше шокує дівчину те, що я здригаюсь від буденної сирени «швидкої», підсвідомо сприймаючи її за повітряну тривогу.Прощаючись, дівчина підписується на мій Інстаграм — «аби бути на зв’язку» — і дякує за розмову.

А я тим часом думаю про її маму, яка вірить у «страшних українських нацистів», думаю про аптекарку у Будапешті, яка на запитання, як купити рецептурні ліки біженці з України, жорстко відрізала: «Я про це нічого не знаю». Думаю про молодих продавців у румунському шопінг-центрі, які дурнувато гиготіли, бо не просто не могли пояснити, а навіть не знали, що значить табличка про допомогу українцям, встановлена на їх прилавку.

Думаю про багатьох європейців, які відвертали обличчя та робили вигляд, що не розчули ось це наше «We are from Ukraine».Чимало моїх знайомих, які зараз перебувають у різних куточках Європи, розповідають мені схожі історії. Українці з новим багажем травм, розпачу і шалених втрат зустрічають нових прекрасних друзів, але і так само часом стикаються з нерозумінням, ігноруванням та небажанням розібратися.