Война за культуру

Дмитрий Нечитайло руководитель практики консультационных услуг PwC Украина На фоне дискуссий и конкретных шагов по восстановлению страны, не слышно разговоров и действий в отношении культуры как основного двигателя трансформационных изменений украинского общественного общества На теренах Інтернету існує чи то правда, чи то байка про Уїнстона Черчіля. Немов під час війни принесли Черчілю на стіл проєкт бюджету, а там жодного рядочка на культуру.

«А де ж витрати на культуру?» — «Так війна ж іде! Яка культура?» — почув він у відповідь. «Якщо немає культури, навіщо тоді ми воюємо?» — здивувався Черчіль.З перших місяців війни численні спільноти постійно обговорюють плани повоєнного відновлення України.

Дискусії точаться в уряді, парламенті, офісі президента, посольствах, на рівні міжнародних донорів, фондів, бізнес-асоціацій та приватних інвесторів.Природньо, що предметом цих дискусій є, здебільшого, відновлення доріг, інфраструктури (енергетичної, транспортної тощо), пошкодженого агресором житла, закладів освіти та медицини. Так само природньо, що будь-які зовнішні залучені кошти, як і кошти українських платників податків та ін'єкції від великого українського бізнесу, будуть спрямовані, насамперед, на фізичну відбудову всього зруйнованого та пошкодженого, а також на технологічну модернізацію.

І є оптимістичне сподівання, що механізми післявоєнного відновлення працюватимуть більш злагоджено, з урахуванням минулого сумнозвісного досвіду із залучення інвестицій у довоєнні часи.Проте, на фоні величезної кількості дискусій та навіть конкретних кроків щодо відновлення країни, майже зовсім не чутно розмов та дій стосовно культури, як основного рушія трансформаційних змін українського громадського суспільства. Йдеться зовсім не про