Виталий Портников: Хиросима: почему Россия не усвоила урок — Блоги | OBOZREVATEL

В Хиросиме тебя поражает совсем не оглушительная тишина города, который первым на планете узнал, что такое ядерный удар. И не строгие взгляды жителей, оставшихся жить на месте крушения. И не чувство опустошенности, которое всегда возникает, когда оказываешься на месте невыносимой трагедии – для того чтобы понять это чувство, сегодня достаточно съездить в Аушвиц или Бучу.

Далее текст на языке оригинала. Ні, у Хіросімі тебе вражає буденність. Це живе сучасне місто – жителі поспішають у своїх справах, ресторани запрошують відвідувачів, на березі спокійної річки Ота туристи чекають на катери, які відвезуть їх до одного з найвідоміших святилищ Японії.

Про загибель Хіросіми нагадує хіба що єдиний напівзруйнований ядерним вибухом будинок і ще меморіальний Музей миру, який обов'язково відвідують закордонні лідери. Хіросіма – вона не на вулицях Хіросіми. Вона у твоїй голові.

Саме словосполучення "атомна бомба" наповнює нашу свідомість невимовним жахом. Саме атомна бомба – найбільша екзистенційна загроза ХХ століття, і це сприйняття можливої загибелі поширилося і на наше століття, на час війн, терору та пандемій.Я літав до Японії вже після нападу Росії на Україну у 2014 році – тоді багатьом могло здатися, що це час відносної нормальності, українські громадяни все ще відвідували родичів у Росії, а підлітки танцювали під московську "попсу" та радісно фотографувалися на Червоній площі, але для мене ніякої нормальності вже не було й близько. Коли я обговорював свою поїздку з приятелем із Токіо, попередив його, що ніякий транзит через Москву неможливий – по-перше, я не відвідую Росію з політичних та моральних причин, а по-друге, перебуваю під російськими санкціями.