У Німеччині художній музей після звернення екологів виступив на захист помираючих мух

Коли 15 років тому до Києва приїжджала Сем Тейлор-Вуд, тоді художниця та учасниця української експозиції на Венеціанській бієнале 2007 року, а нині Сем Тейлор-Джонсон, режисер екранізації "50 відтінків сірого", вона розповідала автору цих рядків про свою участь в молодості у художній спільноті Young British Artists. Це зараз про них в Україні знають всі, хто більш-менш цікавиться сучасним мистецтвом, а тоді все це було новинкою. Говорила вона і про те, що їх, молодих, очолював тоді Демієн Херст, який заражав усіх своєю енергією. На моє прохання розповісти про Херста докладніше, Сем відповіла: "Його хвилюють насамперед теми життя та смерті".

Через кілька років, коли у Києві в PinchukArtCentre відкрилася масштабна виставка Херста, я мав можливість переконатися в правдивості цих слів. Зокрема, там було представлено інсталяцію, перший варіант якої Херст зробив ще на початку 90-х років - скляний контейнер, розділений на два відсіки з діркою в перегородці. На думку художника, все, що в ньому відбувається, імітує будь-який життєвий цикл: у першому відсіку з личинок вилуплюються мухи, потім вони, залучені запахом шматка м'яса, що гниє в другому відсіку, перебираються через отвір туди - і помирають від удару електрострумом. Втім, варіанти можуть бути різними - так, судячи з того, що пише The Berliner Zeitung , у тій інсталяції Херста, яку художній музей Вольфсбурга придбав ще в 90-ті роки, юні мухи гинуть, летячи не на запах, а просто на світло.

Так чи інакше, але всі ці чверть століття інсталяція, судячи з статті, справно функціонувала - треба було лише поповнювати її личинками мух, які співробітники музею купували на базарі у вигляді наживки для риболовлі. Однак нещодавно до музею нарешті дійшли члени товариства PETA