Томос і УНР: як «український нунцій» у Стамбулі боровся за автокефалію УПЦ
Як тільки послаблювався імперський тиск в Україні або починалося формування незалежної Української держави, відразу виникало питання автокефалії. У період Української революції, коли існувала Українська незалежна держава, церковну проблему вирішити не вдалось. Але й після поразки визвольних змагань екзильний уряд УНР продовжував боротися за вирішення цього питання.
Розсекречення та оприлюднення останнім часом архівів Служби зовнішньої розвідки України проливає світло на окремі невідомі сторінки української історії, зокрема пов’язані зі спробами керівництва Української Народної Республіки в екзилі отримати згоду Вселенського Патріархату на автокефалію Української православної церкви.
У червні 1930 року відбувся візит Голови Ради Міністрів УНР в екзилі В’ячеслава Прокоповича до Стамбула. Його головною подією стала особиста зустріч В. Прокоповича з тодішнім Вселенським Патріархом Фотієм II, в ході якої було порушено питання Томосу для УПЦ.
Організація візиту та аудієнції голови екзильного уряду УНР у Вселенського Патріарха стала можливою завдяки наполегливій і кропіткій праці представника уряду УНР у Стамбулі Володимира Мурського, його комунікабельності та особистим якостям і здібностям.
До речі, нещодавно авторам цієї статті пощастило віддалено познайомитися з паном Мирославом Петрівим з Канади, який є онуком рідної сестри Володимира Мурського — Іванни Петрів. Завдяки отриманим від М. Петріва відомостям вдалося дізнатися, що Володимир Мурський був онуком Михайла Вербицького — автора музики Державного Гімну України, священика .
Можливо саме завдяки сімейному релігійному вихованню він виріс глибоко віруючою людиною та чудово розумів важливість релігійного питання у боротьбі за українську незалежність. Водночас, в родині Мурських завжди панувала релігійна толерантність, оскільки дружина Володимира — Софія Вольська-Мурська була католичкою.
Тож, прибувши на береги Босфору на початку 1929 року в якості представника Уряду УНР в екзилі Володимир Мурський відразу розпочав роботу зі встановлення тісних контактів з православним духовенством Стамбула, насамперед представниками Вселенського Патріархату та інших християнських громад міста, розуміючи що такі зв’язки потрібні йому ще й для виконання його основних, дипломатичних функцій, визначених урядом УНР.
Ледь не першим справжнім товаришем В. Мурського у Стамбулі став заступник Болгарського екзарха митрополит Борис, зближенню з яким сприяло навчання Бориса на...
Читать на argumentua.com

