Стамбульская конвенция: мифы и манипуляции

Влад Зинкевич Правовед, продюсер СуспільногоПопробую объяснить, что представляет собой Стамбульская конвенция в тех положениях, которые считаются якобы угрожающими Українські парламентарі 20 червня проголосували за Закон Про ратифікацію Конвенції Ради Європи щодо запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Коротше кажучи, Україна стала 36-ю країною, яка ратифікувала Стамбульську конвенцію після Молдови.Усе це відбулося за три дні до рішення саміту Європарламенту щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського союзу.

А ще раніше у соціальних мережах, на сторінках окремих депутатів, громадських та релігійних організацій почали з’являтися заклики до неприпустимості появи такого міжнародного нормативного акту у нашому нібито незайманому національному законодавстві.Чому я акцентую на історичному рішенні Європарламенту, згадуючи Стамбульську конвенцію? Тому що прямо пов’язую ці речі в контексті подій. Хоч офіційно вимоги ратифікації для отримання статусу країни-кандидата не було, політично ми мали продемонструвати єдність у дотриманні і повазі до прав людини перед європейською спільнотою.

Принаймні це підтверджують і кілька народних депутатів, серед яких член партії Слуга народу Роман Каптєлов: «Особисто я проголосував „За“, як того вимагав президент, фракція та ситуація, в якій опинилася країна. Днями Європейський Союз ухвалюватиме рішення — надавати нам статус кандидата чи ні.

Знаю, що такі держави, як Нідерланди та Швеція, проти. І ухвалення конвенції, заздалегідь, є спробою змінити їхнє рішення.