Щорс, Боженко, інші... Трагедія «червоних отаманів»

«Чи можливо допускати виникнення на теренах Радянської республіки існування озброєних банд, які об’єднуються навколо отаманів і „батьків“ і воюють з ким хочуть… Період партизанства занадто затягнувся на Україні… Треба негайно розігнати пройдисвітів-невігласів, які нікому не підлягають Партизанство себе вичерпало».

Українські селянські повстанські ватажки — отамани — перебували не лише в лавах Дієвої армії УНР, керували повстанськими загонами чи були командирами Революційно-повстанської армії України ім. батька Махна.

Чимало здібних, хоробрих українських ватажків та їх потужних селянських «армій» наприкінці 1918 — на поч. 1919 років воювали у складі Червоної армії.

Більшовики називали їх «червоними отаманами-батьками». Засновник Червоного козацтва Віталій Примаков підписував документи не менше як «отаман полку».

Саме з їх перебуванням у складі РСЧА з’явився термін «бАтьківщина», бо ж росіяни українське слово «батько» не використовують.

«Батьківщина» стала синонімом «партизанщини» та «отаманщини» — своєрідними формами повстанського руху в Україні, який разом з «махновщиною» дав привід Льву Троцькому визнати, що в Україні сформувався осередок потужного «професійного партизанства», яке з травня 1919 року він почав «випалювати розпеченим залізом».

Одним із таких отаманів був Василь Назарович Боженко — командир Таращанського полку 1-ої Радянської дивізії, який загинув за загадкових обставин у серпні 1919 року.

Радянська історіографія не виявляла інтерес до Василя Боженка або зображувала його карикатурно-сатирично на фоні Миколи Щорса, що завжди ображало боженківців.

Після 1991 року увага дослідників повстанського руху в Україні була прикута до повстанців анархо-комуністичної або національної течії, а представники радянської течії повстанського руху дослідників цікавили мало.

Тому метою статті є аналіз впливу конфлікту Василя Боженка з більшовицьким керівництвом та ЧК. Це дозволить зрозуміти причини, час та наслідки боротьби Л. Троцького з професійним українським партизанством, яка супроводжувалася ліквідацією ватажків повстанського руху з України.

Джерелами дослідження будуть маловідомі документи з російських архівів та особистого архіву вчителя Бережинської школи Кіровоградської області Леоніда Сергійовича Цуканова, які надала автору статті його донька.

У добу СРСР Л. С. Цуканов створив музей В. Боженка, на жаль, знищений після 1991 року. А ще він збирав матеріали про «червоного укра...