Що потрібно зробити, перш ніж повертатися з евакуації

Мені вчора довелося заспокоювати кілька істерик по телефону.

Люди повернулися до Харкова і о...ли, пробачте.

– «Скрізь кажуть, що область звільнили, що орків відігнали, – схлипує Іра, а в слухавці чутно військові залпи. – Сказали ж, що тихо у місті».

Іра надивилася по телевізору прекрасного: у Харкові садять квіти, включають фонтани, Терехов усміхається у щойно запущеному метро.

Взяла в оберемок двох дітей і рвонула до рідного міста на затишну колись вулицю Краснодарську. Це Салтівка.

«Тимчасове життя». Плюси і мінуси модульних будинків

Ні, вона, звичайно, заздалегідь підготувалася — попросила знайомих подивитися, як там її будинок. Будинок цілий. «Ура-ура», — вигукнула Іра, із захопленням захлопуючи чемодан десь під Ужгородом.

- «Ань, тут все гуркотить, магазин напівпорожній, школа розбита, садок закритий, бензину немає, я не розумію, що мені робити, — ридає Іра. – Я ж читала стрічки, і харків'яни писали, що місто відроджується».

Замість міста, що відроджується, Іра приїхала в руїни. Так їй видно, так їй чутно, так відчувається.

Я говорю не про ситуацію в Харкові, а про сприйняття, яке суб'єктивне.

Поняття «тихо» та «голосно» відносні. Для тих, хто не виїжджав із міста, останнім часом стало справді тихіше, а для тих, хто відвик від постійних обстрілів, це ж місто звучить нестерпною канонадою.

Чи доцільно обмежувати виїзд чоловіків з країни під час війни

До речі, ні Іра, ні її діти війни не чули. Чоловік вивіз їх із Харкова 24 лютого, вранці. Так, вони дивилися новини. Так, вони бачили фотографії руйнувань. Але це лише шматочки пазла, із яких неможливо скласти реальну композицію.

Наприклад, у сюжеті новин навряд чи розкажуть про усипані дрібним склом доріжки, майже у всіх салтівських дворах. Наче дрібниця, так. Але