Реформа интернатов актуальна. И именно из-за войны

Сергей Лукашов член правления «Української мережі за права дитини»Огромная фабрика по производству детского горя работала три десятилетия независимости, опираясь на любые попытки гуманистических реформ. И пошатнулась только сейчас, от удара войны Реформа робиться або швидко, або ніколи.

Новопризначена міністр соціальної політики пані Оксана Жолнович має шанс вкотре довести цю закономірність, у першу чергу у сфері захисту прав дитини. Задекларована в 2017 році реформа трансформації пострадянських інтернатів у систему сімейного влаштування (координована саме Мінсоцполітики) відбувалася якраз повільно, тобто ніяк.

Ані кількість цих колективних закладів, ані кількість дітей в них практично не скорочувалася всі ці роки, попри заяви посадовців про «наші сімейні цінності». Численні дослідження свідчать, що заради наповнення штатів та «освоєння» бюджетів, інтернати штучно наповнювалися дітьми, без потреби розлученими з рідними батьками і позбавленими можливості зростання в прийомних сім'ях.Зі (свідомо) заплутаної і суперечливої статистики багатьох відомств, які утримували ці заклади та керували відповідними державними бюджетами, виходить, що в семи сотнях цих закладів числилися близько 100 тисяч дітей.

Із них близько половини зростали там постійно, без батьківського піклування і соціальної адаптації, виходячи потім в доросле життя безпорадними, емоційно травмованими, економічно залежними від держави. Лише один з десяти випускників інтернатів адаптується в суспільстві - решта живуть нещасливим життям, проблемним для них самих та для громади.