Превентивні революції Путіна

Хоч би як хотілося багатьом учасникам революцій в Україні зафіксувати свій видатний слід в історії, але подивитися правді у вічі доведеться. Йдеться не про подиву гідну поставу українців та їхнє прагнення звільнитися від клептократичного режиму і розпочати побудову гідної для життя всіх громадян держави. Не про щирих і добрих білорусів, які виступили проти неправди і захлинулися у власній крові.

Не про казахів, яким остогидло життя в країні, де все належить кільком кланам із сім’єю Назарбаєва на чолі. Сьогодні йтиметься про інших «учасників» революцій. Якими, на жаль, є кремлівські стратеги.

Навіть більше, ті, хто часто є сценаристами цих бурхливих подій. Ті, які прагнуть випередити невідворотні революційні вибухи, нав’язавши свій сценарій, та отримати вирішальний вплив на перебіг революційних процесів і, зрештою, знівелювати результати революцій. Зробити так, щоб російська олігархічна модель управління якнайменше постраждала, а країна й надалі була в руках олігархату та в російській орбіті.

Щоб сусідні країни не розвивалися. Щоб не ставали прикладом для наслідування для росіян. Щоб звичайних росіян можна було і далі лякати словами «Хочете, щоб у нас було так, як на Україні?».

Найважливіше у цих сценаріях – це пустити революцію дорогою, яка веде в глухий кут. Це підміна понять і розставляння фальшивих пріоритетів. Наприклад, запустити маховик боротьби за «відновлення історичної правди».

Тобто щоб сучасний політичний рух погруз і втопився в болоті історичних суперечок. Щоб усі між собою пересварилися і не отримали підтримки в боротьбі проти системи від колективного Заходу. Посіяти знеохочення до розв’язання актуальних соціальних та економічних проблем.