Право збройних конфліктів очима комбатантів: як дотримання правил війни впливає на військових, армії, держави

Право збройних конфліктів, або міжнародне гуманітарне право (МГП), починає діяти з моменту початку збройного конфлікту, а у випадку міжнародного збройного конфлікту – з моменту застосування проти іншої сторони збройної сили або фактичного вторгнення на територію іншої держави (наприклад, окупація). Основними джерелами МГП є чотири загальноприйняті Женевські конвенції та додаткові протоколи до них, а також звичаєве право.

Головне покликання права збройних конфліктів (Law of armed conflict, LOAC) полягає в обмеженні засобів та методів ведення воєнних дій з метою захисту цивільного населення та осіб, які припинили брати участь у таких діях. Іншими словами, право збройних конфліктів регулює поведінку воюючих сторін задля зменшення жертв серед цивільних та шкоди цивільним об’єктам.

"Багато хто помилково вважає, що МГП забороняє застосування сили на полі бою, але насправді це зовсім не так. МГП вступає в дію одномоментно з початком збройних дій та не забороняє використання військової сили проти супротивної сторони.

Воно лише регулює міру застосування такої сили та цілі атаки", – зазначає експерт з міжнародного гуманітарного права, колишній військовий, нині ветеран, юрист Veteran Hub Родіон Тристан. Один з фундаментальних принципів МГП стосується заклику до воюючих сторін розрізняти цивільних осіб та військових (комбатантів), цивільні та військові об’єкти.

Зокрема заборонено атакувати цивільних осіб та цивільні об’єкти, брати заручників чи використовувати цивільних як "живі щити", чинити насильство, вдаватись до грабежів, використовувати заборонені види озброєнь, як-от хімічну, біологічну, зброю невибіркової дії, некеровані протипіхотні міни тощо. Інший принцип МГП – принцип пропорційності – власне, допускає певну шкоду, яка