После Бучи и Ирпеня. Как жить дальше?

Пусть каждая слеза и капля крови прорастет силой УкраиныСьогодні весь день поруч було питання: «Як жити далі, після Бучі, Ірпіня?» І я цілий день себе ловила на тому, що не дозволяю собі вдих, що спина зігнулась, і що я вмить посивіла. Я думала про багатьох із нас. Як жити далі, після… І собі відповідала: треба виплакати, відгорювати, вити, дозволити собі плакати стільки, скільки потрібно.

В горюванні є свої етапи.«Робота горя» починається з визнання факту смерті, з ритуалу поховання померлих. У нас загальне горе, і, можливо, має бути створено ритуал спільної скорботи.Тільки після цього починається відлік нового життя. Життя після смерті.В арт-терапії є практика «перехідний міст».

Я, на жаль, не знаю, хто її автор. Її використовують в роботі з підлітками і людьми, що знаходяться у кризі.На окремому аркуші малюється картинка минулого. На іншому — картинка майбутнього.

І малюється міст, що кладеться між ними. Як знак переходу, знак зв’язку між минулим і майбутнім. І знак того, що ми перейдемо.

І цей «міст» ми можемо зміцнювати.Наш теперішній міст не просто над землею — над прірвою. Бо біль саме такий. І нам важливо відчути, як його перейти.

Ми, насправді, вже йдемо по ньому. Тримаючись за руки. Тримаючи когось.

Дивлячись на своїх дітей. Займаючись волонтерством. Рятуючи тварин.

Сплачуючи, навіть зараз, податки. Турбуючись про тих, хто поруч. Ми зміцнюємо цей міст своєю вірою.

І вірою в те, що Україна жива і буде жити.Коли ми вже йдемо через цей міст, ми розуміємо, що як в минулому — в «першому малюнку» — не буде. А «останній» ми будемо самі створювати. І навіть зараз створюємо.Коли ми йдемо «по мосту», ми коливаємося в емоціях.