Останній ОУНівець був розстріляний у 1967 році за законом 1927-го
«Граждані судді! Ви засудили мене за те, що я любив Україну...» 50 років тому, в 1967 році, в тодішній радянській Україні стався безпрецедентний випадок — як для юриспруденції самої республіки, так і загалом всього світу. Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення судити людину не за чинним законодавством, а за тим, яке діяло ще у 1927 році.
Різниця полягала у найвищій мірі покарання. На 1967 рік це був вирок — 25 років тюремного ув’язнення. На 1927 рік — розстріл. Цей вирок стосувався нашого земляка Антона Олійника, уродженця хутора Березина Друхівської сільради (нині це терени Березнівського району Рівещини), члена ОУН.
Довело можновладців до таких крайнощів те, що Олійник як політв’язень, засуджений на 25 років, тричі втікав з найбільш охоронних місць ув’язнення. Навіть із сумнозвісного Володимирського Централу. При цьому в способах втечі, оригінальних, хитромудрих і просто неймовірних, йому міг би позаздрити навіть легендарний Устим Кармелюк.
Втім, не це головне. Головне, що опиняючись короткочасно на волі, Антон Олійник не припиняв боротьби за незалежність України. І саме він у цьому сенсі є одним із останніх, якщо взагалі не останнім, ОУНівським форпостом, який ліквідували комуністи. Його розстріляли взимку 1967 року.
12 томів кримінальної справи в архіві СБУ12 томів кримінальної справи, і в кожному томі від 311 до 628 сторінок. Саме таке «досьє» збереглося в архіві Служби Безпеки України на злісного ворога України, як називали Антона Олійника. Завдяки прийнятому «декомунізаційному» закону ця справа із «таємної» перейшла в статус доступної.
І наразі вона — як один із найбільш показних доказів того, яким незборимим для тоталітарної системи був дух українського патріотизму. Супроти нього в комуністів навіть в мирний час залишалася лиш одна протидія — куля.
Він міг стати вченим. А довелося воювати за УкраїнуАнтон Олійник народився на хуторі Березина в сім’я хлібороба, простого сільського орача. Як він сам зазначав, батько бачив у синові продовжувача його справи, натомість сам Антон мріяв про науку. До неї він мав гарні уроджені здібності. Та й у дитинстві та юності хлопець неабияк тягнувся до книжки. Змінила його світогляд. В ці роки він зрозумів, що Україна, яка прагне незалежності, має двох затятих ворогів — нацистів та більшовиків. Саме задля боротьби проти них він вступає в ОУН.
Був провідником юнацької сітки ОУН, охоронцем районного провідника ОУН, документалістом районного проводу ОУН. Не п...
Читать на argumentua.com
