На війни проти росіян загинув український поет Гліб Бабіч

#Букви.“Коли смерть присяде на бруствер, спитає — “Ну що тут ти?”Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,Я не стану смикати Бога — вийду в канал арти.У піхоти з артою і Богом — завжди прямий канал.Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.Скрипне радіо — “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.Оживе на позиції стадо сталевих слонів,Поверне свої хоботи в сторону наших бід.І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,Для швидкої доставки — без декларацій і мит.Навіть янголи завмерли в небі — як театральний зал,Небо теж полюбляє сипати — снігом, градом, дощем.Дочекалися.

Наче кулак по всесвіту стукнув залп.Другий, третій, а потім іще і ще.А над нами небо луснуло наче віконне скло,Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.“Що там, брате? Прийом? — Та все по плюсах, братан!Так вломили, що вщент.

І цілей більше нема!”Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…”Бабіч очолював ГО “Res_Publica. Брати по Зброї”.“Гліб Бабіч — воїн і поет.

Любив Україну понад усе. “Не вмирай за неї — вбий за неї!”, — це також його слова. Десятки знищених орків, в цілому — шість років на фронті, п’ять ротацій.

Здавалося б, береженого й Бог береже. Тому звістка про загибель Гліба розірвала вечірню тишу, неначе грім — ясне небо”, – так написав п’ятий президент України Петро Порошенко, дізнавшись про загибель друга.Поет, за словами політика, залишиться у пам’яті найкращим побратимом. Вони познайомилися у Катеринівці в 2018-му — на позиціях 10-ї гірсько-штурмової бригади.Політолог Андрій Смолій зазначив, що це одна з найсумніших