На чому посковзнувся шеф Кремля

Той сивий дядько з мисливською рушницею, який охороняє вночі в’їзд у село від чужинців, — він старший брат чи батько для кожного з нас "Бували й гірші часи…" Куди вже гірше, коли окупанти градами випалюють житлові масиви Харкова, і чужинська бронетехніка заповзає гусеницями на пороги наших міст... Куди вже гірше... Але все це вже бувало в нашій історії.

Й дика смердюча орда, яка палила міста. І майже ті самі міста, спалені Петром за непоступливість Мазепи, і німецька навала, і більшовицька розруха. Випалювали нашу землю, багату пшеницею і свободою, неодноразово.

Без іскандерів і вауумних бомб, але так само безжально сантиметр-за сантиметром. То що ж змінилося? А от що. Раніше, спричиняючи до чергової руїни, загарбник робив це руками самих українців — нацьковував лівобрежних гетьманів на правобережних, підбурював гайдамаччину і коліївщину, і сина великого письменника Михайла Коцюбинського, Юрка, прославив кривавими злочинами проти України.

Оце й було підвалинами всіх наших поразок — розділеність і чужість в боротьбі за сочевичну юшку, коли брат ішов на брата. Тож були й гірші часи... І 2014 року Путін ішов накатаною колією — коли вчорашніх школярів з ОРДЛО насильно заганяли у рекрути, і готували вбивати українців.

Але цього разу, я бачу так, що шеф Кремля на цьому послизнувся. Бо закликає українців валити “бендерівський режим”, а українські збройні сили “брати владу”, не розуміючи до кого й з чим звертається. І цим він смішний.

Хоча й до краю огидний. Воюючи з нами вісім років, і ще 15 виношуючи мстиві плани, він не спромігся вивчити ані українців, ані мотивацію українських вояків. В радянських панегіриках про “велику перемогу” про це нічого не написано.