Молитва за Одессу. Город, замерший в ожидании

Бернар-Анри Леви Французский философ, писатель, публицист, общественный деятель В Сараево я узнал, что победа зависит не от количества солдат, а от боевого духа и от выносливости горожан. То же самое в Одессе Ми в'їжджаємо в Україну через Паланку, що на кордоні з Молдовою. Александр Гарашук, викладач французької культури, чекає на нас по той бік, під біло-блакитним навісом, де проходить потік біженців.

В Александра пронизливий погляд і розкуйовджена сива шевелюра. Розповідаючи про себе, він каже, що сам не знає, чи то він українець, а чи поляк, литовець, єврей, німець або француз. Він — втілення того одеського духу, який Пушкін називав щасливим поєднанням космополітизму, вільнодумного гумору та іронії.За годину ми проминаємо десяток блокпостів: розкладені в шаховому порядку «їжаки», гори напханих піском мішків і бетонні стіні.

На блокпостах перевіряють усіх, хто в'їжджає. І ось ми з Жілем Ерцоґом та Марком Русселем (моїми супутниками по команді) у третьому за кількістю населення місті України, найосвіченішому і найяскравішому. Зараз воно завмерло в чеканні.

Ми зупинилися у скромному будинку вікнами на море, неподалік від порту, де височіють підйомні крани. Унизу, наприкінці стежки, яка звивається між акаціями, пляж у формі півмісяця. Він увесь замінований.

Прямо навпроти у бінокль, а в погожі дні й без нього, видно російську ескадру. Вона тримає місто в блокаді, чекаючи наказу Путіна закидати його бомбами. Там 14 кораблів, серед яких артилерійський корабель «Буян», два десантні кораблі типу «Ропуха», кораблі для розмінування та флагман «Москва».Перше, що ми робимо: повертаємося в історичний центр міста, до Опери, де у 2014 році, за рік після Майдану, я виступав зі своєю п'єсою, в якій закликав прийняти Україну в Європу.