«Мамочка, я не хочу умирать!» Дневник из ада

«Моя соседка сказала, что Бог ушел из Мариуполя. Он испугался всего, что увидел.» Я знаю Надію Сухорукову страшно сказати скільки років. Мабуть, стільки ж, скільки сама в журалістиці  (хоча вона там ще довше).

Надя  завжди працювала на телебаченні. Мені здається, ніхто в нашому місті не міг розказувати історії людей краще, ніж вона. На телебаченні так точно.

Бо друге ім'я Надії – Доброта. І це тепло відчувалось в кожному сюжеті, який вона робила. Надя чомусь вважала, що вона – телевізійниця.

Як же вона помилялась щодо себе. Бо тексти, які вона писала, перебуваючи під постійними обстрілами в Маріуполі, - це найсильніше, що я читала про цю криваву війну. Її прості слова розривають зсередини міцніше, ніж авіабомба.

Я сподіваюсь, що коли закінчиться віна, її щоденник перетвориться на книгу. А може і не одну книгу. Ну а поки що я прошу кожного, хто хоче зрозуміти, що відбувається в Маріуполі, прочитати щоденник Надії – Надії Маріуполя.

З нескінченою повагою до автора, Анна Романенко, редактор сайту 0629.com.ua 24 февраля Аня  из Одессы, Алена из Крамика, Наташа из Харькова, Галя из Ирпеня! Мы легли спать в  неспокойной, но относительно мирной жизни, а разбудила нас война. Неважно какие сны нам снились и что было за минуту до пробуждения. Главное - это моментальное перемещение,  в ещё темном рассвете, из планов и надежд, в бездну страха и отчаяния.

Как будто из теплого лета ты попал в ледяную стужу. Ещё сквозь сон я слышала бахи и взрывы.  За восемь лет к этому привыкнуть невозможно, но  страх, как старая боль, притупился. А потом редактор  Галя прислала сообщение в общую группу: "Все ребята,  просыпаемся!".  Стало понятно, что вокруг началось что-то страшное.