Лемківські фацелики з американського Піттсбурга

Музей лемківської культури на Тернопільщині поповнився етнографічними артефактами з-за океану На перший погляд, це неймовірно, але факт: у провінційне містечко на Тернопільщині надійшли речі, яким би позаздрив будь-який краєзнавчий чи етнографічний музей. Ще б пак! Адже хто б із музейників відмовився, скажімо, від столітнього віку раритетів та майстерно виконаних вже у наш час речей, які можуть збагатити експозицію музею чи виставкової зали? Одним із перших, хто побачив ці зразки самобутнього народного мистецтва став кореспондент Укрінформу.

Задля цього він побував у Монастириській – містечку на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, де розташований музейний комплекс «Лемківське село». ПРО АВТОХТОНІВ, ЯКИХ ПОЗБАВИЛИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ На порозі однієї з будівель музейного комплексу мене зустрічає його господиня – Віра Дудар, яка й запрошує у світлиці, де ніби оживають витоки історії лемківської культури.

- Пані Віро, нагадаймо коротко – хто такі лемки? - А хіба ж про них хтось не знає? Та це ж, як каже один мій знайомий лемко, ці ж самі українці, тільки зі знаком якості! – відповідає сміючись. - Навіть так? - Це, звичайно, жарт, але, продовжуючи жартівливу нотку, скажу, що лемко буває або мудрим, або дуже мудрим.

А лемкиня – або файна, або дуже файна! - О, влучно! (Про це сам думав не раз, коли бував на «Лемківській ватрі», щорічному культурно-мистецькому фестивалі, який проводиться на території музейного комплексу «Лемківське село», там, де відтворено все, що нагадує лемкам про рідний край). - А якщо серйозно, – продовжує пані Дудар, – то скажу: наші предки – лемки, як найбільш західна автохтонна етнографічна група українського етносу, здавна мешкали по обидва схили Західних і Східних Карпат.