Козача Лопань: ті, що «прийшли назавжди», втікали удосвіта

Селище Козача Лопань на Харківщині загарбники вже вважали своїм: завели електрику з рф, тягли газогін, влаштували чотири катівні... Селище Козача Лопань Дергачівської громади. Звідси до кордону з росією - кілька кілометрів.

Війська рф захопили населений пункт у перші години вторгнення, свою «владу» почали формувати майже з середини березня. Саме в цьому селищі вперше виринає Віталій Ганчев – колишній міліціонер-зрадник із міста Дергачі, якого загарбники згодом іменуватимуть цілим «головою адміністрації звільнених територій Харківської області». Тут робили свої перші сюжетики про «визволителів» для пропагандистських Телеграм-каналів юні псевдожурналістки, які потім переїхали до інших захоплених міст – Куп’янська, Вовчанська, Балаклії.

Залишати Козачу Лопань росіяни вочевидь не збиралися. Швидко підключили електроенергію з території рф, бо ж українську критичну інфраструктуру знищили ще 24 лютого. Вели газопровід, аби до опалювального сезону переможно оголосити, що турбуються про населення.

Але, як то кажуть, щось пішло не так… Уночі з 10 на 11 вересня окупаційні війська, котрі до цього контролювали біля 40% території Дергачівської громади, втекли з Козачої Лопані й прилеглих населених пунктів. За час окупації кількість населення в селищі зменшилася майже у шість разів. Виїхати можна було тільки до росії.

Ті, хто мали там родичів, втекли першими, і таких у прикордонному селищі було немало. Інші виїжджали, щоб урятуватися від тортур: через підвали, які влаштували війська рф, пройшов мало не кожний третій чоловік. Як починалася окупація для козачан і як вона скінчилася - в матеріалі Укрінформу.