Конец пророссийского реванша: как Черногория возвращается на проевропейский путь

У Чорногорії знову заговорили про державний переворот.

Щоправда, не про спробу реального перевороту 2016 року, коли в день парламентських виборів група бойовиків із Чорногорії, Сербії та РФ мала вбити тодішнього прем'єра (а нині - президента Чорногорії) Міло Джукановича. Розслідування цієї справи було фактично закрите після приходу до влади наприкінці 2020 року просербського та проросійського уряду.

Тепер же спробою державного перевороту в чорногорському уряді називають розвал коаліції, внаслідок чого вже у наступні дні уряд має піти у відставку, в тому числі - через його відверто антизахідну політику.

Втім, вотум недовіри уряду не вирішує всіх проблем. Швидше за все, Чорногорії доведеться досить довго балансувати між урядом меншості та перспективою дострокових виборів - і це дає шанси для "друзів РФ" повернути втрачене.

Рік російського реваншу

"Зрада сторіччя епічного масштабу, небачена в історії Чорногорії", - саме так спікер Скупщини (чорногорського парламенту) Алекса Бечич назвав рішення найменшої з коаліційних партій - URA - про вихід із коаліції.

В самій URA це рішення пояснюють тим, що нинішня коаліція, по суті, гальмує шлях Чорногорії до членства в ЄС.

Партія URA завжди виступала за прозахідний курс Чорногорії. То чому ж вона опинилася у проросійській коаліції?

Щоб зрозуміти цей парадокс, треба згадати, що від відновлення незалежності у 2006 році до кінця 2020 року Чорногорія не знала іншої влади, окрім Демократичної партії соціалістів (ДПС) та її лідера Міло Джукановича.

При цьому Джуканович - нинішній президент незалежної Чорногорії - був президентом ще Чорногорії як складової частини Югославії. Іншими словами, донедавна чорногорці мали владу, що правила країною з 1998 року.

Попередня влада дотримувалася чітко