Как российский криминал стал элитой российского общества

Андрей Кокотюха Писатель, киносценарист Уголовные практики наконец-то легализованы, легитимизированы и уважаемы во всех пространствах Российской Федерации. От политического до культурного Цими днями небайдужі до світу кіно обговорюють чергових лауреатів премії Золотий глобус. А мені в світлі останніх подій у російській армії пригадався американо-британський фільм, який 1968 року був номінований на цю премію, але не отримав її.

Хоча на той час у скарбничці мав три номінації на Оскар, з яких одну здобув. І також — чимало інших престижних відзнак.Йдеться про Брудну дюжину, стрічку Роберта Олдрича, яка не була в широкому прокаті ані в СРСР, ані тим більше — в незалежній Україні. Хоча за всіма параметрами ніщо не заважало випустити фільм у радянський прокат хай навіть на початку 1970-х.

Адже там ідеться про диверсійну операцію в німецькому тилу під час Другої світової війни. Й німецькі нацисти показані ворогами, що цілком відповідає не лише панівній радянській, а й загальнолюдській ідеології. В цьому більш як двогодинному військовому бойовику не було жодної антирадянщини.

Він міг би зібрати непогану касу, адже саме для цього й закуповували американське кіно, хай навіть у обмеженій кількості.Перешкодою для показу такого правильного фільму став сюжетний нюанс. Диверсійну групу, яку посилали в німецький тил, набрали з кримінальних злочинців. Це переважно вбивці та маньяки, один із них — сексуальний, і саме він поставив операцію під загрозу в критичний момент.

Але то буде потім. Спочатку кожному з дванадцяти — тому й брудна дюжина, — пообіцяли амністію. Якщо, звісно, виживе й повернеться.