Іван Семесюк: Український шоубіз: що з ним не так?

Цей текст зняли з одного з популярних профільних порталів — як занадто контраверсійний. А дарма. Можна сперечатися, але не можна затикати рота. Тож виправляємо їхню помилку розміщенням у нас. Художник, літератор та лідер гурту «Пирятин» Іван Семесюк – про те, що його найбільше дратує у вітчизняних артистах.

7 августа у  на Karabas Live вышла колонка художника и музыканта Ивана Семесюка «Український шоубіз. Що з ним не так?» Этот текст не был заказан редакцией. Иван сам решил поделиться с редакцией материалом. Тема колонки – отношение Семесюка к выступлениям украинских артистов в РФ. В конце текста было указано, что это мнение внештатного автора, а не редакционное.

Колонка была опубликована с целью вернуть в поле обсуждения острую и социально значимую тему.

Через час после публикации материала несколько менеджеров артистов, упоминавшихся в статье, прибегли к ультиматуму. Они связывались с владельцем компании Karabas.com (спонсора нашего издания) Максимом Плахтием, грозились, что отзовут билеты на свои ивенты, которые продавали у этого билетного оператора, и вообще прекратят сотрудничество. Причина – колонка Семесюка. Поскольку в тексте упоминалось около 10 имен и названий, масштабы атаки были непредсказуемыми.

Я понял, что моя попытка построить дискуссию провалилась, колонка не выполняет свою функцию, а ультиматумы – угроза будущему издания как такового (финансовые проблемы спонсора отражаются на нас). Через полтора часа после выхода материала я принял решение снять его (на следующий день он ). Это мое право главного редактора – защищать издание от внешних угроз так, как я считаю нужным.

Главный редактор Karabas Live Игорь Панасов – о болевых точках отечественной музыкальной индустрии

***

Є сфера людської діяльності, до котрої в Україні традиційно ставляться по-ідіотськи легковажно. Хотів було назвати її «культурною сферою», але краще означу як розважальну, аби не брати багатостраждальне слово «культура» в лапки. Коротше кажучи — .

Розвага в Україні й досі критично, і якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій, які уперто говорять не просто російською, а саме московським її акцентом, і тягнуть на світло древні пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять із російських гастролей під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком...