Ірина Подоляк: Немає хороших руских у природі

Немає хороших руских у природі. Навіть, якщо вони уже з іншим громадянством десь у Німеччині, Франції, Ізраілі чи Австралії десятки років. Особливо, якщо це ті рускі, які виїхали на Захід 10-15 років тому, чи й більше.

Особливо, якщо це ті рускі, які виїжджають зараз. Вони поїхали не від фашиста Путіна, вони поїхали зі своїм обозом у світ за комфортом, устрицями і «довгим рубльом». Вони поводяться там так, як звикли у Росії – спочатку тихо приглядаються, потім вичавлюють сльозу, потім вилазять на голову, прикриваючись своєю «вєлікой культурой» чи нашими правами людини.

Їм «все должни»... Вони голосно говорять і голосно ржуть, вони кричать матами на своїх дітей, вони розводять срач довкола себе і прикидаються дементними: – А шо такоє?.. Вони не вимагали дотримуватись прав людини в Росії, бо їм добре, коли їх, 140 мільйонів, прикладають кийками, тримають мордою в асфальт і годують з лопати кілька тисяч СОБРів.

Вони так люблять. Я навіть не думаю про виходи на площі в Росії тих кількох сотень людей, чи про «героїчні» інтерв'ю руских емігрантів, бо нема шо коментувати і нема кому співчувати. Я, можливо, зверну на них увагу тоді, коли у Москві і Лєнінґраді вийде (і не раз) хоча б по мільйону людей, яких СОБР, чи там хто у них, не розжене...

Варто їх всіх, нещасних, хто осів закордоном, повернути на цю їх історічєскую родіну, напхану лаптями, щами, ікрою, водкою, блощицями і яйцями Фаберже, де вони п'яним хором співатимуть «калінку» під батутою суки-Ґерґієва і йому подібних Нетребок-Собчаків. Вони розмістили закордоном свої криваві нафто-газові капітали і еманують у Європі, Азії, Америці чи Африці, як радіоактивний уран – невидимий, але смертоносний. До пори до часу невидимий.