Игорь Луценко: Свадебный дрон Mavic 3 – основная рабочая лошадка войны. Какие времена, такая и свадьба

Интервью на русском языке выйдет позже

– Пане Ігоре, я вас вітаю.

– Вітання.

– З нами – військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник, колишній журналіст… Але хіба ж бувають журналісти у минулому? Це завжди залишається з нами. Колишній народний депутат України. Волонтер, який захищав дуже яскраво історичний Київ і пам’ятки. Пане Ігоре, почну з того питання, яке дуже часто ставлю гостям сьогодні: як для вас почалося 24 лютого минулого року? Що ви робили? Що ви думали?

– Я зранку виїхав на позиції під село Лютіж… Між Лютежем і Демидовим ще зранку був міст. Я туди висунувся, маючи два дрони, які встиг зібрати для війни. І тоді ми вперше побачили росіян – колона приїздила. Бойові дії відбувалися… Поганий був насправді ранок. Настрій був у всіх похмурий. Ми ж не знали: ми виграємо чи програємо. Особливо було неприємно, що посеред ночі було декілька прильотів не так далеко. То, звісно, вже особливо й не спалося після того. І я був приємно вражений 72-ю бригадою, з якою мене звели мої спільні знайомі. Наскільки ці люди спокійно, по-робочому, поставилися до повномасштабної російської агресії, як солдати спокійно копали окопи, планували оборону.

– Коли для вас фронт почався? Я не кажу про 2014 рік, кажу саме про фазу широкомасштабного вторгнення.

– Власне 24 лютого я познайомився із керівництвом 72-ї бригади. Мені там виділили завдання. Ну і після того вже фактично в режимі нон-стоп працюю у Збройних силах України по сьогодні. Пощастило з бригадою: вона завжди, мені здається, грає ключові ролі. Київ обороняла, причому з правого і з лівого берега. Ключова битва за Мощун – саме під керівництвом і проводом 72-ї бригади. Далі ми наступали на Харків. До речі, це така розкіш, що поки що на цій війні ми не часто можемо собі дозволити