Государство кочевников: Путину не лишить казахов идентичности

Когда я только начал посещать Казахстан – а это было еще в советское время, в мои студенческие годы, – я пытался интересоваться досоветской историей этой страны, тогда еще советской республики. Ничего особенного в таком интересе не было. В школе я изучал историю РСФСР – разумеется, этот тоненький учебник и сравниться не мог с историей Советского Союза, начинавшейся прямо с Урарту, подумать только!Далее текст на языке оригиналаПроте сам факт існування історії України не заперечувався – нехай навіть події і подавалися під відповідним ідеологічним соусом.

Те саме було і з історією балтійських країн: те, що відбувалося у період буржуазної Латвії або Литви, ретельно замовчувалося, але сам факт існування цих держав не заперечувався.У Казахстані все було інакше. Купити або хоча б знайти у бібліотеці книгу про історію країни – навіть пізніше, вже за пострадянських часів – було просто неможливо. В Україні – за всієї демонстративної русифікації, свідками якої ми були у 80-ті роки – українську мову можна було вивчити навіть у російських школах, а українська література була предметом, який не поступався за важливістю російській літературі.

Вивчити казахську мову у Казахстані було практично неможливо, навіть якщо ти був казахом, про росіян, українців чи німців я вже й не говорю. Простіше кажучи: вивчити казахську мову можна було лише у казахській школі, у російській школі можна було її лише забути. Це був справжнісінький культурний геноцид, помножений на практично неприховане презирство.

Багато казахів намагалися вирватися з цього колоніального стану, намагаючись стати більшими росіянами, ніж самі росіяни. Росіяни та представники інших національних меншин взагалі погано розуміли, де вони живуть. У своїй знаменитій роботі "Як нам