Дніпровський «АЗОВ» продовжує славетні українські традиції

Після закінчення Другої світової війни глобальна психологія поповнилася безліччю концепцій. Одна з наукових шкіл виробила спеціальну шкалу, за якою для німців війна це робота, для англійців – спорт, для японців ритуал тощо.  Якщо взяти до уваги цю сумнівну теорію, то для України, яка всю свою історію була ласим шматком для завойовників, війна це частина буття та складова національної ідеології.  У ході історичного розвитку країни, що оточують Батьківщину, ставали частиною світової цивілізації, але географічна близькість похмурої Росії не залишала українцям шансів на розслаблену миролюбність.

Битва з монстром, який протягом століть не залишав спроб перетворити нашу горду землю на «юг росії», була неминуча.  Деякі партії та політичні сили вдавали, що не розуміють цього, інші намагалися не дражнити кремлівське керівництво. Лише національно-патріотичні рухи говорили про існуючу загрозу відкрито та відверто, розуміючи, що російський ведмідь розуміє лише мову сили.  «Азов» як військово-патріотичне явище увійшов до новітньої історії України буквально з моменту свого виникнення.

Виявивши військове вміння та безстрашність у битвах 2014-го, спочатку батальйон, а невдовзі полк став прапором та символом української патріотичної доблесті.  Для української Нації воїни «Азова» стали героями та живою легендою, а для ворога чи не головною загрозою розширенню кордонів замурзаного «руського міра». Тому московські ідеологи поспішили назвати азовців фашистами, карателями та військовими злочинцями.  Не намагаючись переконати ворога, керівники «Азова» присвятили період військового затишшя ідеологічній та військовій підготовці патріотів, тому зустріли російську навалу більш згуртованими, ніж інші герої національного спротиву.  Воїни «Азова»