Дмитро Різниченко: Підтримайте «Новий Вогонь»!
Поки ми воювали, влада завела собі не лише пригодованих «волонтерів» і «ветеранів», але й власних «опозиціонерів». Останній пункт виявився найстрашнішим. Вималювалась ситуація, яка пуля в пулю повторює біду Майдану-2013 – на чолі Майдану опиняться персонажі, зрощені прямими ворогами Майдану. Що маємо робити?
Спеціально цього дня чекав. Тепер як іменинник скажу, а вам судити.
(Спойлер: подарунок проситиму)
Як виявилося, коли хочеш заварити нормальну кашу, спершу потрібен кухар і казанок – така проста організаційна істина відкрилася за минулий мій рік. Іншими словами, якщо займаєшся громадською роботою, на практиці переконуєшся, що люди не здатні об’єднуватись самі по собі, яка б загроза або світла мета перед ними не стояла. Завжди потрібен той, ХТО об’єднує, і не менш важливо – ДЕ об’єднуватись. Тобто, потрібна суверенна територія.
Нагадую, якщо хто не в курсі – рік тому ми з побратимами, надивившись за два роки війни зсередини на українську армію, гвардію і міліцію, втратили будь-які надії, що збройні сили стануть рушієм змін в країні. Одночасно втратили сподівання, що цю державну систему взагалі можна змінити послідовною роботою зсередини. Отже, нами було прийнято рішення демобілізуватись і вломитись в систему ззовні, тим більше, тоді ми багато чули фразу: «от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад!» — це надихало. Та й один біс на війні вже було нічого робити, бої практично завершились, і несила було стирчати без діла на Донбасі, поки в тилу йде активний московський реванш.
До повернення ми віднеслися вдумливо – спочатку проаналізували, які сили можна назвати позасистемними і непродажними. З’ясували, що на перші ролі знову сплили організації, які або мусили б після Майдану саморозчинитися від ганьби, або ті, хто відверто працює на ворогів, на міліцію та інші владні спецслужби, або просто шахраї, які нікуди не зникали з часів Кучми. Ті ж сили, які можна назвати щирими, були настільки дрібними і маргіналізованими, що вступати в них не було сенсу, простіше створити щось власне. Так ми й зробили: за останні місяці служби написали програмну книгу, в якій докладно пояснили нашу суспільну позицію і плани на майбутнє, розробили символіку та накреслили структуру. А потім демобілізувались і вляпались у тилову реальність по вуха.
Отже, літо пішло на формування основи – ми орендували погодинно зал, організували публічні зустрічі і лекції, заманювали людей всіма способами, сподіваючись, що знайдемо серед них наших.
